Адвокат, помогающий бизнесу
в непростых ситуациях:
когда Ваши сделки признают
фиктивными, бестоварными, ничтожными

  • Звоните!
    Первая консультация бесплатна!
  • (097) 720 30 30
  • Заказать звонок
/ Статьи / / Проблемні питання компенсації витрат на платну правову допомогу в адміністративному судочинстві

Проблемні питання компенсації витрат на платну правову допомогу в адміністративному судочинстві

віс вас
Вісник Вищого адміністративного суду України № 2 2014 р.
Бояринцев О.А. та Бояринцева М.А.

У статті проаналізовано законодавство, що регулює відшкодування витрат на платну правову допомогу, проблемні питання різного застосування цих норм судами першої інстанції, та вироблено механізм реалізації прав сторін на компенсацію цього виду судових витрат.


Звернення до адміністративного суду – це інструмент захисту прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень (надалі – СВП).

Особа, яку змусили звернутися до суду, неправомірні дії (бездіяльність) чи рішення СВП, не лише зазнає шкоду від цих порушень, але і змушена нести витрати пов’язані з судовим провадженням.

Якщо рішенням суду встановлено, що дії (бездіяльність) чи рішення СВП були неправомірними, то необхідно не лише нівелювати пряму шкоду нанесену особі внаслідок цих порушень, але й компенсувати всі витрати, які особа була змушена понести для захисту своїх прав при судовому оскарженні цих діянь чи рішень.

Виходячи з положень ч. 1, 3 ст. 87 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі, - КАС), до судових витрат віднесено судовий збір та витрати, пов'язані з розглядом справи – серед яких і витрати на правову допомогу, які зазвичай є найбільшою статтею витрат особи, що звернулась до адміністративного суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Бокова вставка у статтю: «Перед написанням цієї статті було досліджено 35 рішень адміністративних судів першої інстанції винесених у 2013 році, в яких розглядалися клопотання про компенсацію судових витрат на правову допомогу з державного (місцевого) бюджету, з яких:

o   10 рішень – клопотання частково задоволено;

o   14 – відмовлено;

o   11 рішень – клопотання задоволено повністю.

При цьому середня сума компенсації в 21 рішенні, в яких клопотання про відшкодування були задоволенні повністю, або частково становила лише 1 390, 54 грн., а середня мінімальна вартість представництва в адміністративному суді за даним 10 юридичних (адвокатських) компаній, що розмістили свої ціни на своїх сайтах в мережі Інтернет становить 3200 грн. Слід зазначити, що дані стосовно цін, були взяти у далеко не найвідоміших і найдорожчих учасників ринку, і всі вони зазначали свої ціни з приміткою «від»».

Не зважаючи на те, що норми КАС та діюче законодавство передбачають порядок розподілу цих витрат, судова практика свідчить про різне тлумачення, застосування як сторонами (їх представниками), так і суддями цих норм; по різному оцінюються докази, що можуть свідчити про надання правової допомоги (надалі ПД), внаслідок чого процедура компенсації стає не ефективною.



Хто має право на компенсацію витрат на ПД?

Виходячи з положень ч. 1, 2, 4 ст. 94 КАС, компенсація витрат на ПД це перевага надана нормами КАС фізичним та юридичним особам, оскільки СВП може компенсувати лише витрати пов’язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Так само в КАС не зазначене таке право і для третіх осіб.



Чиї послуги з надання ПД підлягають компенсації?

У ч. 2 ст. 16 КАС зазначається, що для надання ПД при вирішенні справ у судах в Україні діє адвокатура. У випадках, встановлених законом, ПД може надаватися й іншими фахівцями в галузі права. Порядок і умови надання ПД, права й обов'язки адвокатів та інших фахівців у галузі права, які беруть участь в адміністративному процесі і надають ПД, визначаються цим Кодексом та іншими законами.

Частина 2 ст. 16 КАС, встановлює двох суб’єктів надання ПД:

·        основний – адвокатура;

·        факультативний – у випадках, встановлених законом, іншим фахівцем в галузі права.

Як зазначено в ч. 1 ст. 90 КАС, до витрат на ПД відносяться витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають ПД за договором.

Компілюючи ст. ст. 16, 90 КАС, виходить, що до витрат на ПД можуть відносяться витрати, пов’язані з оплатою іншого фахівця в галузі права, якщо ця допомога надавалась у випадках, встановлених законом.

Розглянемо детальніше можливість віднесення до судових витрат ПДнадану іншим фахівцем у галузі права:

Рішенням Конституційного Суду від 11.07.2013, № 6-рп/2013 (справа про відшкодування витрат на юридичні послуги у господарському судочинстві), було встановлено, що в кримінальному та господарському судочинстві установлено відшкодування судових витрат на ПД лише адвоката. Також суд прийшов до висновку, що законодавець застосовує диференційований підхід до визначення суб'єктів надання ПД та до порядку відшкодування судових витрат на таку допомогу.

В резолютивній частині рішення Конституційний суд вирішує, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу, згідно з яким до судових витрат віднесені, зокрема, витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката, у контексті статті 59 Конституції потрібно розуміти так, що до складу судових витрат на юридичні послуги, які підлягають відшкодуванню юридичній особі у господарському судочинстві, належать суми, сплачені такою особою, якщо інше не передбачено законом, лише за послуги адвоката.

Згідно положень ч. 1 ст. 56 ЦПК, ПД може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання ПД.

Існує правова позиція Верховного суду України (надалі, - ВСУ), відносно словосполучення «і за законом» викладена серед іншого в ухвалах ВСУ від 21.03.2007 р. (головуючий Ярема А.Г.), та від 4 лютого 2009 року (головуючий Патрюк М.В.) яка полягає у обов’язковості не лише доведення того факту, що особа фахівець у галузі права, але й необхідності доведення «чи має право за законом на надання ПД».

Взагалі слід зазначити, що в практиці ВСУ не одноразово зустрічається саме таке тлумачення формулювання «є фахівцем у галузі права + за законом має право на надання ПД».

В цих позиціях ВСУ по нормам цивільного процесуального законодавства, дається чітке ставлення до словосполучення «і за законом мають право»: якщо закону немає, то і права теж. Як це кореспондується з положеннями ст. 16 КАС «У випадках, встановлених законом»?

В нашому випадку ч. 2 ст. 16 КАС , є імперативною нормою: «У випадках, встановлених законом, ПД може надаватися й іншими фахівцями в галузі права». Але такого закону ще немає. Але відсутні правові позиції Верховного суду України з питань неоднакового застосування положень ч. 2 ст. 16, та ч. 1 ст. 90 КАС, якою передбачено віднесення до судових витрат і витрат на ПД іншого фахівця у галузі права, а Конституційний суд у своєму рішенні, хоч і визнає диференційований підхід до визначення суб'єктів надання ПД та до порядку відшкодування судових витрат на таку допомогу, але не визначає такого підходу саме у нормах КАС .

Чи може суд довільно вирішувати питання, з приводу віднесення юридичних послуг наданих іншим фахівцем у галузі права до витрат на ПД у невстановлених законом випадках, при тому що закон і не забороняє надання ПД у адміністративному судочинстві іншими фахівцями у галузі права?

В своїй Постанові Дніпропетровський окружний адміністративний суд від 31 липня 2013 р. по справі № 804/9025/13-а, при аргументації відмови в задоволенні клопотання, зазначається що: «чинним законодавством не визначено, яка особа, крім адвоката, є фахівцем в галузі права, а тому неможливо зробити висновок, що ФОП ОСОБА_3 є фахівцем в галузі права у розумінні Кодексу адміністративного судочинства».

Але і має право існувати позиція, що якщо особа доведе:

·        що вона є фахівцем у галузі права (наприклад, таким доказом, виходячи з положень ч. 3, 4 ст. 8, ч. 1 ст. 9 Закону від 17.01.2002 № 2984-III «Про вищу освіту» може бути диплом магістра, або спеціаліста за спеціальністю право/ правознавство);

·        надавала ПД у цій справі за договором укладеним зі стороною справи;

·        сторона по справі, фактично понесла витрати на цю ПД за цим договором і існують документальні підтвердження цього, …

то суд має право віднести такі витрати на ПД до судових витрат[1], хоча це питання залишається доволі спірним.

Стосовно адвокатів:


Для визначення правомірності компенсації витрат на ПД слід з’ясувати що особа, яка надавала таку допомогу стороні була адвокатом, та надавала цю допомогу за договором укладеним зі стороною по справі.

Частиною 3 ст. 4 закону України від 05.07.2012, № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (надалі – Закон про адвокатуру) встановлюється що, адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Цей момент вважливий тим, що згідно ч. 5, 6 ст. 14, та ч. 5, 6 ст. 15 Закону про адвокатуру, стороною договору про надання ПД буде адвокатське бюро, або адвокатське об’єднання, а не адвокат який фактично надавав ПД з ведення справи у суді. Також адвокатські бюро та об’єднання можуть залучати до виконання укладених об'єднанням (бюро) договорів про надання ПД інших адвокатів на договірних засадах.

Доказами того, що особа є адвокатом, виходячи з положень ч. 1 ст. 12, ч. 1 ст. 6, ст. 17 Закону про адвокатуру є свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в поєднанні з витягом з Єдиного реєстру адвокатів України (що може бути сформований і в електронному виді) на момент подання клопотання про відшкодування ПД.

***

Якщо ПД за договором надавало адвокатське бюро, або адвокатське об’єднання, постають питання зв’язку осіб, що фактично надавали ПД у судовому процесі з цими об’єднаннями (бюро) що виступають стороною договору про надання ПД. Такий зв'язок, у випадку коли фактично інтереси сторони представляє адвокат (засновник адвокатського бюро, об’єднання, або адвокат якому було передоручено виконання ПД цими організаціями) можна встановити на підставі ордеру.

Згідно ч. 1 ст. 26 Закону про адвокатуру, документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання ПД, можуть бути серед іншого:

1) договір про надання ПД;

2) довіреність;

3) ордер;

Частиною 5 ст. 58 КАС передбачено, що повноваження адвоката як представника можуть також можуть посвідчуватися ордером.

Як вбачається з Положення про ордер адвоката та порядок ведення реєстру ордерів, затвердженого рішенням Ради адвокатів N 36 від 17 грудня 2012 року, в цьому документі міститься інформація про адвоката що надає ПД; ким виданий цей ордер – адвокатським бюро (об’єднання), або адвокатом, що здійснює свою діяльність індивідуально; назва договору на підставі якого надається ПД – що дає можливість встановити зв'язок між адвокатом, що надає ПД по справі, та адвокатським бюро (об’єднанням) що уклало договір зі стороною справи.

Договір за яким надають ПД:

Не вірно оформлені договори про надання ПД, не рідко стають підставою для відмови, або часткового, та не повного задоволення клопотання про розподіл (компенсацію) витрат на ПД.

В постанові Київського ОАС від 24 липня 2013 року по справі № 810/3711/13-а однією з підстав для відмови в задоволенні клопотання про відшкодування ПД суд визнав не надання «документів, які б підтверджували вид ПД, наданої позивачу адвокатом».

В постановах Сумського ОАС від 25 квітня 2013 р. по справі №2a-1870/9518/12; від  25 червня 2013 р. по справі №818/4671/13-a; від 26 квітня 2013 р. по справі №818/1978/13-a підставою для відмови / часткового задоволення, суд визнавав «відсутні належні докази підготовки представником позивача позову до суду, оскільки як вбачається із матеріалів справи адміністративний позов підписано особисто позивачем».

Таким чином договір про надання ПД має містити:

предмет договору має мати прямий зв’язок зі справою – таким зв’язком буде посилання, на те, що ПД за договором полягає у судовому оскарженні в певному ОАС, конкретних діянь або рішень, конкретного СВП.

договір має містити чіткий перелік процесуальних дій, що у сукупності становлять надання ПД.

Які послуги з надання ПД підлягають компенсації?

Підпункти 3, 4 ч. 1 ст. 1 Закону України, від 02.06.2011, № 3460-VI «Про безоплатну правову допомогу» дають два унікальних визначення:

Правова допомога - надання правових послуг, спрямованих на забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина, захисту цих прав і свобод, їх відновлення у разі порушення;

правові послуги - надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; здійснення представництва інтересів особи в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; забезпечення захисту особи від обвинувачення; надання особі допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної ПД та медіації.

Згідно пп. 2, 6 ч. 1 ст. 19 Закону про адвокатуру, до видів адвокатської діяльності серед іншого відноситься складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами

Але виходячи з положень ст. 1 Закону України від 20.12.2011 № 4191-VI «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», розмір компенсації витрат на ПД у адміністративних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала ПД:

·        у судовому засіданні;

·        під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням;

·        під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

У коментарі підготовленому Інститутом проблем законодавства ім. Ярослава Мудрого до проекту цього закону від 07.12.2011 р. № 8393, визначається як негативний момент, той факт, що законопроект передбачує обмежене коло ПД.

Але даний закон має назву «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», та є похідним нормативним актом, виникнення якого зумовлено ч. 3 ст. 90 КАС: «Граничний розмір компенсації витрат на ПД встановлюється законом».

У ч. 2 ст. 16 КАС зазначається, що порядок і умови надання ПД, права й обов'язки адвокатів та інших фахівців у галузі права, які беруть участь в адміністративному процесі і надають ПД, визначаються цим Кодексом та іншими законами.

Але в КАС не передбачено, що види ПД що підлягають компенсації можуть встановлюватися, або обмежуватися іншими законами, тим більш законом що визначає не види ПД, а граничний розмір компенсації.

Тому є всі підстави вважати перелік наведений в Законі про компенсацію не вичерпним, а лише переліком видів ПД, відносно якого встановлено граничний розмір компенсації на сьогоднішній день.

Безумовна така позиція є хоч і виправданою, але доволі нестандартною, тому необхідно розібратись, чи дійсно перелік видів ПД наведений в ст. 1 Закону про компенсацію обмежує коло такої допомоги.



Якщо, стосовно надання ПД у судовому засіданні, та під час ознайомлення з матеріалами справи у суді виникають різночитання лише в питанні розрахунку витраченого часу, то стосовно визначення «окремих процесуальних дій поза судовим засіданням» - суди в своїх рішеннях займають під час взаємовиключні позиції.

Існує позиція викладена в додатковій постанові ОАС АРК від 12.09.13 по справі №2а-9041/12/0170/13 «окремі процесуальні дії поза судовим засіданням не вчинялися»; в постанові Рівненського ОАС від 24 вересня 2013 року по справі № 817/2845/13-а, суд приходить до висновку, що «Разом з тим, Законом «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» не передбачено відшкодування витрат на написання позовних заяв, тобто за складання відповідних процесуальних документів»; в постанові Дніпропетровського ОАС від 04 лютого 2013 р. по справі № 2а/0470/12366/12 «Суд вважає, що до окремих процесуальних дій належать дії суду поза судовим засіданням, такі як, наприклад, огляд доказів на місці, передбачений статтею 147 КАС».

КАС не містить чіткого визначення «окремих процесуальних дій поза судовим засіданням». Існує велика спокуса прирівняти цей термін до «окремої процесуальної дії поза залою судового засідання», що згадується у нормах КАС, але також не має визначення, та чіткого переліку таких дій. Згідно ч. 2, 3 ст. 122 КАС, судовий розгляд адміністративної справи здійснюється в судовому засіданні з викликом осіб, які беруть участь у справі, після закінчення підготовчого провадження.

Судове засідання проводиться у спеціально обладнаному приміщенні - залі судових засідань. Окремі процесуальні дії в разі необхідності можуть вчинятися за межами приміщення суду.

Таким чином, судове засідання це розгляд справи у залі судових засідань з викликом осіб, які беруть участь у справі.

У наступній ст. 1221 КАС , визначається порядок участі у судовому засіданні у режимі відеоконференції. І хоча в цій статті передбачається, явка учасника процесу у інший суд, але фактично особа буде знаходитися в приміщенні суду, що не розглядає цю справу за юрисдикцією, предметною, територіальною абоінстанційною підсудністю, більш того, не встановлено, що режим відеоконференції можливо проводити тільки з залі судового засідання іншого суду, а не з будь-якого обладнаного для цих цілей приміщення на території іншого суду.

Таким чином, якщо ПД надається у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза залою судового засідання, поза приміщення суду який за юрисдикцією та підсудністю розглядає справу, така ПД, в розумінні ст. 1 Закону про граничний розмір, буде віднесена до «участь у судовому засіданні», і не може бути віднесена до «окремих процесуальних дій поза судовим засіданням», хоча і може трактуватися, як «окрема процесуальної дії поза залою судового засідання». Тобто такі поняття є взаємовиключними.

Згідно ч. 1, 2 ст. 45 КАС, про вчинення окремої процесуальної дії поза залою судового засідання або під час виконання судового доручення секретарем судового засідання складається протокол. Наступна стаття 46 КАС, встановлює форму протоколу про вчинення окремої процесуальної дії поза залою судового засідання, та передбачає зазначення в ньому опис ходу проведення окремої процесуальної дії, у тому числі відомості про заявлені клопотання та ухвали суду; основний зміст пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, показань свідків, усні роз'яснення експертами своїх висновків і відповідей на поставлені їм додаткові питання; консультації спеціалістів.

З чого можна дійти висновку що, про вчинення окремої процесуальної дії поза межами зали судового засідання, завжди складається протокол секретарем судового засідання який разом із судом (суддею, що розглядає справу одноособово або колегією суддів) знаходиться на місці вчинення цих дій, але поза межами зали судових засідань.

Дією, поза межами зали судових засідань, яку визнають норми КАС, є огляд доказів на місці – частина 3 ст. 147 КАС встановлює, що при огляді доказів на місці складається протокол у порядку, встановленому статтями 45, 46 цього Кодексу.

Оскільки дії, з огляду доказів на місці судом, в адміністративному судочинстві застосовуються трохи частіше ніж ніколи, помилкове застосування положень ст. 1 Закону про граничний розмір з приводу тлумачення поняття «окремих процесуальних дій поза судовим засіданням» та віднесення його до «окремих процесуальної дії поза залою судового засідання» відображених у ст. 45, 46, 147 КАС фактично може нівелювати дію усього механізму компенсації витрат на ПД, та скомпрометувати його у очах громадськості.



Безумовно відсутність офіційного тлумачення процесуальних дій, зумовлює різне застосування судами положень ст. 1 Закону про граничний розмір.

Для визначення лише поняття «процесуальна дія поза судовим засіданням» можна провести велике теоретичне дослідження, з наведенням думок різних науковців стосовно складових цього поняття. Але підемо іншим шляхом, з застосуванням поняття з підручників – тобто наукової думки, що застосовується як офіційна версія теорії для навчання студентів юридичних ВУЗів, та положень КАС:

Згідно пп. 4, 5 ч. 1 ст. 3 КАС, адміністративне судочинство - діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому цим Кодексом.

адміністративний процес - правовідносини, що складаються під час здійснення адміністративного судочинства.

Правовідносини[2] - це врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких виступають як носії суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, що забезпечуються державою.

Дії [3] — вольова поведінка суб'єктів права, з якою пов'язані виникнення, зміна та припинення правовідносин (наприклад, угода, постанова слідчого, рішення суду).

Як вже зазначалось у відповідності до ч. 5 ст. 58 КАС, повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватися ордером. До ордера обов'язково додається витяг із договору, у якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Слід звернути увагу і на ч. 2 ст. 5 КАС України, згідно якої, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Оскільки мова йде про час, то логічним є розміщення в цій нормі юридичних фактів у хронологічному порядку: розгляд справи відбувається до вирішення справи. Чи може бути вчинена окрема процесуальна дія до початку розгляду справи? Аналізуючи вищезазначені поняття, можна дійти висновку, що дійсно – окремі процесуальні дії можуть відбуватися до початку розгляду справи, та відповідно поза судовим засіданням.

З огляду на приписи ст. ст. 3, 5, 58 КАС України, процесуальна дія поза судовим засіданням – дія скоєна стороною[4] справи, або її представником, поза судовим засіданням спрямована на реалізацію прав або виконання обов'язків сторони передбачених КАС, та яка породжує, змінює, або припиняє правовідносини, що складаються під час здійснення адміністративного судочинства.

Наступні процесуальні дії поза судовими засіданнями сторони мають право, або зобов’язанні вчиняти відповідно до вимог КАС:

o   заявляти клопотання і відводи (пп. 3, ч. 3 ст. 49 КАС);

o   давати письмові пояснення, доводи та заперечення (пп. 4, ч. 3 ст. 49 КАС);

o   подавати докази, брати участь у дослідженні доказів (пп. 5, ч. 3 ст. 49 КАС);

o   подавати заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб (пп. 7, ч. 3 ст. 49 КАС);

o   оскаржувати судові рішення у частині, що стосується їхніх інтересів (пп. 10, ч. 3 ст. 49 КАС );

Позивач, крім того:

o   написання письмової заяви про збільшення або зменшення позовних вимог (ч. 1 ст. 51 КАС );

o   до початку судового розгляду справи по суті змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви (ч. 1 ст. 51 КАС );

o   складати та подавати адміністративний позов (ст. ст. 104 – 106 КАС );

Відповідач, крім того:

o   право подання заперечень проти позову (пп. 5 ч. 5 ст. 107 КАС ).

Всі процесуальні дії поза судовим засіданням мають спільні риси. Так всі ці дії:

·        неможливо вчинити під час судового засідання (написання клопотань, заяв, заперечень інших письмових документів; збирання доказів);

·        вчиняються у межах прав та обов’язків сторін визначених КАС;

·        впливають на правовідносини, що складаються під час здійснення адміністративного судочинства шляхом їх породження (складання та подання позову, апеляційної, касаційної скарги), зміни (заява про збільшення/ зменшення позовних вимог, зміну предмету позову), або мають мету вплинути на процесуальну дію суду (складання та подання клопотань про забезпечення позову – з метою винесення судом відповідної ухвали; збирання доказів, складання письмових пояснень – для кращої аргументації своєї позиції по справі, з метою вплинути цими діями на рішення суду по суті).

Таким чином дії поза судовим засіданням відрізняються від інших видів ПД зазначених в Законі про граничний розмір: «участь у судовому засіданні», та «ознайомлення з матеріалами справи». З приводу останнього, слід зазначити, що ці дії прямо не впливають на виникнення, зміну, або припинення правовідносин що складаються під час здійснення адміністративного судочинства, і можуть стати підставою для вчинення окремої дії поза судовим засідання – складання письмових пояснень, заперечення проти позову.

Як розраховується сума, що підлягає компенсації?

Виходячи з положень ст. 1 Закону про компенсацію, розмір компенсації витрат на ПДне може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала ПД.

На момент написання цієї статті Закон «Про державний бюджет на 2014 рік» прийнято не було, а ст. 8 Закону України «Про державний бюджет на 2013 рік» встановлено, що з 1 грудня 2013 року розмір мінімальної заробітної плати (надалі, - МЗП) становить 1218 грн., таким чином 40 % від цієї суми це 487, 20 грн.

Частина 2 ст. 30 Закону про адвокатуру, відносить порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), до умов, що визначаються в договорі про надання ПД.

Але при цьому ст. 1 Закону про компенсацію, не дає такого вибору: лише погодинна оплата, при цьому, компенсації підлягає сума за годину роботи, що не перевищує 40 % МЗП.

Тому, не зважаючи на порядок обчислення гонорару у договорі, для визначення суми компенсації необхідно зазначати і (або тільки) вартість однієї години роботи адвоката, при цьому вартість години роботи встановлюється за згодою сторін договору, але компенсації буде підлягати лише сума, що не перевищує 40 % МЗП на момент надання ПД (що відповідає вимогам ч. 2 ст. 5 КАС).

Бокова вставка у статтю: «В постановах Сумського ОАС від 25 червня 2013 р. по справі №818/4671/13-a та від 26 квітня 2013 р. по справі №818/1978/13-a підставою для не повного задоволення клопотання суд визнає «з наданого позивачем акту виконаних робіт неможливо зробити достовірний висновок щодо розрахунків по формуванню часу та ціни на надані послуги» - слід зазначити, що подібні формулювання зустрічаються і в інших постановах судів»

До списку доказів, які необхідно подати суду долучається і розрахунок погодинної вартості ПД наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання ПД, та може міститися у акті приймання передачі послуг за договором.

Цей розрахунок повинен відображати час витрачений на:

·        участь у судових засіданнях;

·        вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням;

·        ознайомлення з матеріалами справи в суді.

Як визначити цей час?

Як вже було зазначено, під час написання цієї статті було досліджено 35 рішень адміністративних судів першої інстанції винесених у 2013 році, з яких 10 було частково задоволено. У 8 рішеннях з цих 10, суд розраховував час витрачений на участь у судових засіданнях по-хвилино звіряючись з журналами судових засідань. Безумовно, суд має право застосовувати і такий підхід, але, як розраховувати за такою методою, час витрачений на перерву у судовому засіданні протягом однієї робочої доби, або на запізнення початку судового засідання – тобто на затримку часу, пов’язану з обставинами, на які особа, що надає ПД вплинути не може, але фактичний (по-хвилинний) час витрачає?

Як оцінити час витрачений на вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням?

Вищий господарський суд України, у п. 6.5 постанові пленуму від 21.02.2013, № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» пропонує таку позицію:

«Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець;… тривалість розгляду і складність справи тощо».

Але такий підхід в цілому не може застосовуватися, оскільки суперечить цілому ряду норм Цивільного кодексу України (надалі, - ЦК). Так згідно ст. 204 ЦК, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

А виходячи з положень ч. 3 ст. 215 ЦК, якщо жодна із сторін або інша заінтересована особа (а суд не є заінтересованою особою договору) не заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин не є оспорюваним.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому ч. 1 ст. 71 КАС встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Які обставини слід доказувати виходячи з положень ч. 1 ст. 94 КАС, в яких вбачається, що суд присуджує всі здійснені стороною документально підтверджені судові витрати.

Такими обставинами в контексті розподілу судових витрат на ПД є:

по-перше: що витрати на ПД, вже були здійсненні, до їх присудження – така позиції відображена і в постанові ВСУ від 01.10.2002 р. по справі N 30/63;

по-друге: документальне підтвердження понесення витрат, що сторона понесла на ПД – таким доказом є банківська виписка з рахунку особи, що надає ПД, із зазначенням оплати ПД згідно договору, та надходження суми від сторони по справі. Також таким документом може бути прибутковий ордер (якщо оплата проводилась у готівковій формі), чи інший розрахунковий документ.

Чи потрібно доказувати обґрунтованість витрат часу понесені на вчинення окремих процесуальних дій поза межами судового засідання при наявності доказів оплати цих годин роботи по наданню ПД з урахуванням складності справи?

Виходячи з положень ст. 97, пп. 6 ч. 4 ст. 160 КАС, суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий розмір судових витрат, які повинні бути їй компенсовані, про що виносить ухвалу.

Але без подання такого клопотання, грошовий розмір судових витрат повинна визначати сторона, та надати документальне підтвердження здійснення цих витрат.

Виникає питання про можливість завищення судових витрат на ПД, шляхом зазначення великої кількості годин, вартість яких відповідає граничному розміру компенсації встановленого законом, та можливості суду при наявності всіх доказів, на власний розсуд визначити грошовий розмір витрат, щоб запобігти подібним зловживанням.

На прикладі оплати ПД за договором укладеним між адвокатом, що здійснює свою практику індивідуально (що не може бути платником ПДВ за Податковим кодексом України), та стороною спору юридичною особою, слід зазначити, що в даному випадку завищення розміру оплати та переведення податкових зобов’язань є не вигідним сторонам договору з точки зору податкового навантаження: у адвоката загальні податкові відрахування та сплата ЄСВ становлять 44,772 % і фактично відсутня можливість здійснювати витрати; проти 19 % ставки податку на прибуток у 2013 році, та 16 % у 2014 році у юридичних осіб на загальній системі оподаткування, вже не кажучи про тих, хто знаходиться на спрощеній системі оподаткування.

Тому, зловживання пов’язані із завищенням витрат на ПД, будуть мати місце дуже рідко, а заінтересована сторона у виді відповідного органу державної податкової служби, завжди матиме право оскаржити дійсність подібних договорів, - у суду не має на це повноважень.



Форма судового рішення про компенсацію витрат на ПД

В суді першої інстанції

Виходячи з положень ч. 1 ст. 98, ч. 1 ст. 168, пп. 5 ч. 1 ст. 161, пп. 4 ч. 1 ст. 163 КАС, суд може вирішити питання щодо судових витрат у:

·        постанові;

·        ухвалою;

·        додатковій постанові.

Аналізуючи норми ст. 158 КАС, можна дійти висновку, що в постанові суд зобов’язаний лише вирішити спір по суті, а відносно інших процесуальних питань може приймати ухвали.

Більш доцільно вирішувати питання про судові витрати не в постанові:

по-перше: Згідно ч. 6 ст. 94 КАС, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Норми цієї статті слід розуміти в контексті інших частин статті 94 КАС. Так, якщо постанову суду першої інстанції, якою було задоволено позовні вимоги повністю, та відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС, позивачу було присуджено всі документально підтверджені судові витрати, в тому числі і витрати на ПД, а суд апеляційної інстанції змінить це рішення, і позовні вимоги підлягатимуть, наприклад, частковому задоволенню, тоді і судові витрати понесені у суді першої інстанції, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС.

Фактично, якщо суд апеляційної, або касаційної інстанції не вносить змін по суті задоволених позовних вимог, то він позбавлений передбаченої КАС можливості, змінювати його в частині лише розподілу судових витрат, але на практиці зустрічаються і такі випадки, при тому, що по суті постанова першої інстанції залишилась без змін. Наприклад Постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2013 р. по справі № 826/4399/13-а.

Щоб уникнути, подібних ситуацій, судам першої інстанції, слід вирішувати питання про розподіл судових витрат окремо від постанови, якою визначається розподіл судових витрат.

по-друге: як було зазначено, для повного визначення розміру судових витрат на ПД, виходячи з положень діючого законодавства, слід дочекатись завершення судового розгляду по суті – щоб точно розрахувати кількість судових засідань.

Чи підлягають компенсації витрати на ПД у апеляційній та/ або касаційній інстанції?

Відповідно до ч. 3 ст. 87 КАС України, витрати на ПД віднесені до судових витрат пов’язаних з розглядом справи.

Виходячи з положень глав 1, 2 розділу IV КАС, існує поняття апеляційний та касаційний розгляд справи і логічно що судові витрати пов’язані з цим, також підлягають компенсації.

Згідно пп. 4 ч. 1 ст. ст. 206, 207, 231, 232 у резолютивній частині ухвали або постанови суду апеляційної або касаційної інстанції вирішується питання розподілу судових витрат.

Тому суди апеляційної та касаційної інстанції мають такі самі повноваження щодо розподілу судових витрат взагалі, та компенсації витрат на ПД зокрема, як і суди першої інстанції.

Хто зобов’язаний виконувати рішення про компенсацію витрат на ПД

І знову «каменем спотикання» виступає Закон про граничний розмір, в ст. 2 якого зазначається, що компенсація витрат на ПД виплачується за рахунок державного бюджету в межах видатків, передбачених Державній судовій адміністрації України. То чи повинні суди стягувати кошти з Державної судової адміністрації?

Сумнів у застосуванні цього положення відносно оплатної ПД виникає, хоча б тому, що це положення міститься в частині статті, що регулює граничний розмір компенсації «у разі якщо сторона у цивільній чи адміністративній справі звільнена від оплати витрат на правову допомогу» - тобто безоплатної ПД, але така позиція суперечить і положенню ст. 29 Закону України «Про безоплатну правову допомогу».

Повернемося до предмету дослідження – з кого стягувати витрати на платну ПД:

Частиною 1 ст. 94 КАС встановлено, що судові витрати стягуються з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Постанова КМ України від 03.08.2011 р. № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів.

Виходячи з п. 26 цього Порядку, судові витрати безспірно списуються державним казначейством у якому обслуговується СВП не на користь якого було прийнято рішення, з рахунку цієї державної установи.

Тому приймаючи рішення про розподіл судових витрат (у тому числі і про компенсацію витрат на ПД) суди зобов’язують виконувати це рішення відповідне територіальне відділення Державного Казначейства України, де обслуговується СВП не на користь якого було прийнято рішення.

Таку ж позицію займає і Вищий адміністративний суд України у своєму листі від 21.11.2011р. №2135/11/-11, з якого вбачається, що судам у резолютивній частині такого судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень – відповідача.

Висновки:

Для компенсації витрат на ПД необхідно надати докази:

·        правомочності особи надавати таку допомогу у розумінні КАС;

·        зв’язку наданої ПД за договором з конкретною судовою справою, та конкретною особою, що надавала цю допомогу – навіть, якщо особа яка надавала ПД не була стороною договору;

·        оплати цієї допомоги до винесення рішення відносно судових витрат;

·        погодинного розрахунку наданої ПД у справі.



Існування ефективного механізму компенсації витрат на ПД, є одним із важелів тиску у досудовому порядку оскаржень рішень, та діянь СВП. Такий порядок передбачений у більшості справ, що розглядається в адміністративних судах. Але наднизька ефективність досудового врегулювання адміністративних спорів змушує фізичних та юридичних осіб одразу звертатися до суду.

З іншого боку, низька ефективність механізму, що існує на сьогоднішній день, надає перевагу СВП – у будь-якому випадку особа понесе витрати: або сплативши суму штрафів, донарахувань; або оплачуючи витрати на ПД, що зазвичай становлять більшу частину судових витрат. Таким чином, на сьогодні це є важелем тиску при досудовому оскаржені на боці СВП.

Така ситуація змушує осіб, чиї права та інтереси було порушено, іноді відмовлятися від захисту свої прав у суді, через неспівмірність витрат на ПД, та вигоди отриманої від не сплати штрафів, та донарахувань згідно рішення СВП, або порушень від його діянь.

Не ефективність механізму допомагає дискредитувати[5] судову систему, як неефективну в боротьбі з неправомірними рішеннями державних органів та зменшує кількість обґрунтованих звернень до адміністративних судів.

Ефективна діяльність суддів з реалізації механізму компенсації витрат на ПД, може не тільки змусити СВП приймати більш обґрунтовані рішення, та вчиняти менше дій, що мають ознаки протиправності, але й відновити справедливе становище – не винний не може зазнавати шкоди у виді витрат, понесених на доказування своєї невинності, та збільшить довіру суспільства до системи правосуддя в цілому.



Використані джерела:

1.      Кодекс адміністративного судочинства, ВР України, від 06.07.2005, № 2747-IV "Кодекс адміністративного судочинства України" [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/conv/print1359625299322147.

2.      Закону України від 05.07.2012, № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: – http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/5076-17

3.      Положення про ордер адвоката та порядок ведення реєстру ордерів, затвердженого рішенням Ради адвокатів N 36 від 17 грудня 2012 року. [Електронний ресурс]. – http://www.unba.org.ua/

4.      Закон України, від 02.06.2011, № 3460-VI «Про безоплатну правову допомогу». [Електронний ресурс]. – http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3460-17

5.      Закону України від 20.12.2011 № 4191-VI «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» [Електронний ресурс]. – http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/4191-17

6.      Коментар Інституту проблем законодавства ім. Ярослава Мудрого до проекту закону «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 07.12.2011 р. № 8393. [Електронний ресурс]. – за матеріалами електронної бази законодавства «Ліга Закон».

7.      «Правознавство» В.В. Копейчиков, Київ Юрінком Інтер 2003; § 6 «Правові відносини»;

8.      [1] «Теорія держави та права» Скакун О.Ф. Харків: Консум, 2001р.; с. 656 розділ 11 «Юридичний факт. Фактичний (юридичний) склад»;

9.      Закон України «Про державний бюджет на 2013 рік» [Електронний ресурс]. – http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/5515-17

10.  Постанова пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013, № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» [Електронний ресурс]. – http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/va007600-13/paran10#n10

11.  Постанова КМ України від 03.08.2011 р. № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» [Електронний ресурс]. – http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/845-2011

12.  Лист Вищого адміністративного суду від 21.11.2011р. №2135/11/-11 [Електронний ресурс]. – http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v2135760-11;

13.  Судова практика (постанови та додаткові постанови за наслідками застосування ст. 90 КАС України) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/. Повний текст дослідження з усіма посиланнями на тексти рішень, та іншої інформації розміщений у вільному доступі за адресою http://yuruslugi.org/stati/o-sudebnom-protsese/isledovanie-sudebnykh-reshenij-sudov-pervykh-instantsij-v-voprose-primeneniya-st-90-kas-ukrainy.html

14.  Постанова Верховного суду України від 01.10.2002 р. по справі N 30/63 [Електронний ресурс]. – http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v0_63700-02

15.  Рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013, № 6-рп/2013 [Електронний ресурс]. – http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v006p710-13





[1] В подальшому тексті цієї статті, суб’єкт надання ПД буде називатися адвокатом, але це не виключає позиції, про можливість компенсації витрат на ПД і фахівцем у галузі права.

[2] «Правознавство» В.В. Копейчиков, Київ Юрінком Інтер 2003; § 6 «Правові відносини»

[3] «Теорія держави та права» Скакун О.Ф. Харків: Консум, 2001р.; с. 656 розділ 11 «Юридичний факт. Фактичний (юридичний) склад»;

[4]Інші учасники адміністративного процесу, виключенні з цього визначення, тому що лише сторони, що не є СВП мають право на компенсацію витрат на ПД.

[5] Прикладом дискредитації є новини подібні такій «Податкова перемагає у 95% судових позовів» розміщена на сайті телеканалу «24 години новин», що тиражувалась багатьма ЗМІ. Хоча ці цифри не відповідають даним Державної судової адміністрації.

[6] http://24tv.ua/home/showSingleNews.do?podatkova_peremagaye_u_95_sudovih_pozoviv&objectId=137406




Не словом, а делом!
Результат
Ни одного поражения в судебных процессах с конца 2010 года. 2 проигранных дела с 2006 года. При том, что в моей практике встречаются сложные и порою «невозможные» дела. Последние годы берусь только за сложные и интересные для меня в профессиональном плане дела.

Прецедент возмещения затрат на мою помощь
До этого решения суда, внесенного в «судебные прецеденты Лига Закон», не только налогоплательщики, но и профессиональные юристы не верили в возможность реальной компенсации затрат на помощь адвоката в налоговых спорах

9 сделок из 9 были признаны реальными
Налоговая инспекция по результатам проверки за три года признает недействительными сделки сразу с 9 (!) контрагентами. Решением суда все сделки были признаны реальными.
Статьи
віс вас
Вісник Вищого адміністративного суду України № 2 2014 р.
Бояринцев О.А. та Бояринцева М.А.

У статті проаналізовано законодавство, що регулює відшкодування витрат на платну правову допомогу, проблемні
...
Рекомендации

Обратившись к Александру Анатольевичу за консультационной помощью, наше предприятие получило грамотные, профессиональные советы, которые оказались полезны в нашей деятельности. Особенно понравилось в работе с этим внешним юридическим консультантом тот факт, что предоставляемые консультации содержали четкий и понятный алгоритм действий, предполагали реалистичные варианты развития событий и риски возникновения нежелательных последствий...

подробнее...

Создание сайтов poltor.com